Фото без опису

23 квітня 1891 року в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Сонцівка Покровського району Донецької області) народився майбутній всесвітньовідомий композитор і піаніст Сергій Прокоф’єв.

Мати майбутнього композитора вважалася непоганою піаністкою і прищепила інтерес до музики своєму синові. Пізніше Прокоф’єв згадував, як в ранньому дитинстві, засинаючи, чув «як десь далеко, за кілька кімнат, звучала соната Бетховена, прелюдії, мазурки й вальси Шопена, іноді щось із Ліста».

У п’ять років сам Сергій сів за рояль, і практично одразу ж сам почав складати музику. У 9 він уже написав першу оперу. Помітивши синові таланти, батьки запросили до нього видатного музиканта і педагога Рейнгольда Глієра.

У 13 років Сергій Прокоф’єв вступив до санкт-петербурзької консерваторії. На той час в багажі у юного композитора з України було чотири опери, симфонія, дві сонати і кілька фортепіанних п’єс. У 1909 році закінчив консерваторію як композитор, у 1914 – як піаніст, у 1917 – як органіст. На випускному іспиті блискуче виконав свій Перший концерт.

Ще під час навчання він стає відомим європейським виконавцем. Перший концерт він дав у 1908 році, коли йому було лише 17, а в 1913-му він з успіхом відбув своє перше концертне турне Європою. Музична критика відзначала певну епатажність музики Прокоф’єва та його манери виконання, однак усі розуміли, що це – явище. Заголовки статей у газетах того часу майоріли емоційними висловами: «Піаніст-титан», «Вулканічне виверження за клавіатурою», «Карнавал какофонії», «Атака мамонтів на азіатському плато», «Паганіні рояля».

Після жовтневих подій 1917-го року Прокоф’єв обирає еміграцію і через Японію перебирається до США, пізніше деякий час живе в Німеччині та Франції, гастролює також в Англії, Італії, Іспанії та інших країнах. За кордоном він спілкується із Сергієм Рахманіновим, Пабло Пікассо, Анрі Матіссом.

Прокоф’єв стає дуже відомим на Заході, його ім’я входить до плеяди блискучих імен артистичного світу. При цьому він не полишає надії повернутися на батьківщину. Перебуваючи в еміграції, він тричі приїжджав з концертами до радянської росії, а в 1936 році прийняв рішення остаточно повернутися до москви. Разом з ним приїхала його дружина – донька російських емігрантів Кароліна Кодіна, з якою познайомився в Іспанії, та двоє синів – Святослав і Олег.

Повернення Прокоф’єва стало його тріумфом і трагедією. З одного боку, срср і особисто сталін одразу підняли його на прапор пропаганди. Він шість разів ставав лауреатом сталінської премії (з них тричі – протягом 1946 року). Він пише музику до історичних кінофільмів Сергія Ейзенштейна «Олександр Невський» та «Іван Грозний», які мають шалену популярність.

Та вже в 1948 році Сергій Прокоф’єв разом з цілим рядом інших найвизначніших радянських композиторів (Шостаковичем, М’ясковським, Поповим, Шебаліним, Хачатуряном), звинуваченими у так званому «формалізмі в мистецтві», стає об’єктом політичних гонінь. На Першому з’їзді композиторів срср 1948 року Сергій Прокоф’єв піддався жорсткій критиці.

Таке цькування підірвало здоров’я композитора, який страждав на гіпертонію. В наступні роки він багато і важко хворів, майже не виходячи з квартири чи не покидаючи дачі. Але при цьому, навіть до смерті, він продовжував писати музику.

Сергій Прокоф’єв пішов з життя 5 березня 1953 року, в день смерті сталіна. Через цей збіг смерть великого композитора залишилася абсолютно непоміченою, а його друзям довелося докласти чимало зусиль, щоб організувати його похорон.

Творча спадщина композитора – це 130 музичних творів, серед яких 8 опер, 8 балетів, 7 симфоній, 9 концертів для оркестру, які увійшли до скарбниці світової музики.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті