Коли сталося вторгнення зла, Україна повірила Данії, і дякую, що ви повірили в нас – виступ Президента перед членами Фолькетингу
Пане Спікере, пані Премʼєр-міністр! Метте!
Пані та панове депутати, урядовці, дипломати! Усі, хто присутній тут сьогодні. І, звичайно, журналісти!
Ті, від кого залежить, чи чує один народ, великий народ, у певний конкретний момент, дуже важливий момент, душу іншого.
Дорогий народе Данії!
Сьогодні я тут зі своєю дружиною, із командою, щоб подякувати. Особисто всім вам подякувати за допомогу у битві, тяжкій битві, заради свободи. За допомогу в цій війні, яку Росія принесла на нашу землю і яку вона так хоче – досі хоче! – вкинути в дім також інших народів. Я впевнений, ви це бачите.
Зараз російське зло бʼє болем і смертями по українських містах і селах. Але відкрито говорить, що Україною не обмежиться. Потім, після нашої країни, вони хочуть понести страждання далі у Європу. Далі у світ. Я впевнений, ви це чуєте, чуєте з Москви. Всі сусіди Росії – під загрозою. Якщо Україна не вистоїть. Міжнародне право не вдасться реанімувати. Демократії світу – кожна з них може стати мішенню чи то для ракет, чи то для найманців, чи то для дестабілізації. Я впевнений, це відчувається. Але Україна вистоїть!
Я прагну того, щоб ви це побачили, почули, відчули: Україна вистоїть!
І це не просто слова. Це факт, який випливає з того, у що ми віримо. Ми! Українці. Данці. Всі європейці. Кожен народ, який стоїть разом із нами. Стоїть проти ударів. Ударів війни. І вистоїть!
Коли Путін віддав наказ про це вторгнення, він вірив лише у довжину колон своєї бронетехніки. У силу вибухів російських ракет. У те, що жорстокість нібито здатна переписати історію цілого континенту. Стерти цю історію. Штовхнути її на століття назад. Так, щоб розчавити все, що робить наш континент і наші країни мирними.
Він вірить лише в силу, у силу без людяності, буквально в насильство, і тому він слабший.
Ми віримо зовсім в інше. І тому ми стаємо сильнішими. Всі ми! Разом із вами!
Ми віримо у звичайну людську солідарність. І вона насправді дає змогу знищувати будь-яку колону будь-якої техніки будь-яких окупантів. Бо коли на твоєму боці люди, і коли для тебе людяність є цінністю, і коли твої цінності збігаються з цінностями інших народів, ти обовʼязково знайдеш усю необхідну зброю, щоб захиститись. Як ми знаходимо. Як ми захищаємося. Зокрема, з вашою допомогою. Я дякую вам, справді дякую, від імені всіх українців, усіх нас, Даніє, за солідарність! Дякую за всю надану Україні допомогу! Дякую за «гарпуни»! Росіяни їх бояться. Дякую за «цезарі», «леопарди» та «бредлі», дрони – так, вони бояться дронів – та артилерію, за машини для розмінування. Усе це служить свободі! Вже служить! Служить захисту життя людей. Люди, життя – ось у що ми віримо. Коли ти захищаєш право людей жити, до тебе приєднуються інші, хто цінує життя. І це робить вас разом нездоланними! Я дякую тобі, Даніє, за те, що ти допомагаєш Україні стати нездоланною!
Україна проходить шляхом від «джавелінів» і «стінгерів» до «петріотів» і F-16.
F-16. Я дякую тобі, Даніє, за F-16!
Був час, коли казали, що такого ніколи не буде. Коли казали, що не варто боротися. Коли не вірили в нас, не вірили у вас, не вірили в людей і говорили, що треба заморозити своє прагнення жити. Але людяність обернулася солідарністю. Солідарність обернулася лідерством. Зокрема, вашим лідерством, Даніє. І це лідерство, яке примножує нашу спільну силу.
Люди цінують силу. Сила допомагає. Але завжди первинною є не сила. Сила є наслідком. Наслідком того, хто ви. І хто з вами. Кого поважаєте ви. І хто поважає вас. Кого хочете бачити у своєму домі ви. І хто хоче бачити вас. Кому вірите ви. І хто повірив у вас. Ми віримо у вас, Даніє. Дякую!
Повномасштабне російське зло відходить зараз під ударами тих, кого Росія завжди тільки зневажала. І, зневажаючи, помилялась. Але люди зараз не помиляються, коли зневажають її – таку Росію. Яка поширює зло. Яка навіть не розрізняє, кого вбивати – дитину чи солдата. Яка хоче насильством підмінити закон. Яка пішла проти нас. Яка пішла проти усіх нас із вами. І якій ми разом даємо відповідь: ми вистоїмо!
Пані та панове!
Дорогий народе Данії!
Україна повірила вам, коли це вторгнення зла почалося. І я дякую вам за те, що ви повірили в нас.
Коли я звертався до вас вперше онлайн із Києва у березні 22-го року і коли ще ніхто не міг сказати, що буде далі, моє звернення було засноване на впевненості. На впевненості у вас. Я звертався до вас по лідерство, і ви – лідери. Я звертався до вас по підтримку в подоланні катастрофи, яку принесла війна, і ви підтримуєте Україну всім, що потрібно. Я звертався до вас зі словами про те, що не лише про війну треба думати. Ми знаємо, що буде мир. Ми знаємо це. Ми знаємо, що зможемо повернутися до нормального життя. До того, що нам подобалося, що ми любили. І я вдячний вам за те, що ви вже зараз допомагаєте Україні з відбудовою. Дуже дякую, Метте! Зокрема, нашому Миколаєву, над яким Данія взяла шефство. Ви добре виконуєте свою обіцянку. Дякую! Я звертався до вас іще на початку повномасштабної війни, але вже знав, що ви не здастеся страху. І ви захищаєте свої принципи, наші цінності та майбутнє Європи. Вільної, мирної та, що дуже важливо, об’єднаної. Європи, у якій нас із вами завжди буде об’єднувати тільки співпраця. У Євросоюзі. У НАТО. І між нами – двостороння. І ніколи не розділятиме зло будь-якої окупації чи будь-якої тоталітарної завіси. Бо ми завжди будемо берегти нашу свободу й ніколи не втратимо нашої віри – віри в людей, у людяність і одне в одного. Один одному завжди будемо допомагати вистояти, хоч би що відбувалося! І хай це буде ще одним нашим Копенгагенським критерієм… Критерієм тих, хто перемагає!
Дякую, Даніє! Дякую вашим чудовим людям – майже нашим родичам. Дякую за наших біженців. За те, що так тепло прихистили їх – як сім’ю. Дуже дякую! Дякую, пане Спікер! Шановні депутати Фолькетингу! Пані Прем’єр-міністр! Метте! Дуже дякую! Пані та панове журналісти! Дякую!
Слава Україні!