29 травня 2014 року поблизу Слов’янська було збито гелікоптер Мі-8МТ

Фото без опису

Навесні 2014 року Донеччина опинилася в епіцентрі буремних подій: росія вперше, зірвавши маску дружньої країни-сусіда, силами проросійських найманців, а згодом і регулярної армії, розпочала захоплення територій України. Безліч населених пунктів опинилися в окупації. Вже у травні Збройні Сили України разом із добровольчими батальйонами почали звільняти населені пункти області. Сьогодні важливо зберігати пам’ять про Героїв, що відважно стали на захист України з перших днів війни та сплатили і продовжують сплачувати надвисоку ціну за нашу свободу.

29 травня 2014 року поблизу Слов’янська був підбитий гелікоптер Мі-8МТ «Борт 16» Національної гвардії України, на борту якого перебував генерал-майор Сергій Кульчицький.

Того дня генерал-майор вчергове відвідав позиції українських захисників в районі гори Карачун, доставивши їм провізію та провівши ротацію особового складу.

На зворотному шляху, за декілька сотень метрів від місця зльоту, гелікоптер був обстріляний з лісосмуги і підбитий російськими терористами з ПЗРК. Екіпаж «Борту 16» боровся до останнього, намагаючись здійснити аварійну посадку, та спроби, на жаль, були марними. Внаслідок падіння вибухнули баки з пальним.

Катастрофа забрала життя шістьох військовослужбовців Національної гвардії України та шістьох працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. Єдиним, кому тоді вдалося вижити, був другий пілот, старший лейтенант Олександр Макеєнко.

Збиття гелікоптера Мі-8МТ «Борт 16» було першим в історії Війни за Незалежність України випадком з масовою загибеллю екіпажу та пасажирів літального апарата. Водночас, Сергій Кульчицький став першим українським генералом, який загинув у Війні за Незалежність України.

Сергій Кульчицький став знаковою постаттю в історії сучасної України завдяки своїй ролі у формуванні першого добровольчого батальйону Національної гвардії України.

Від початку війни за Незалежність України він особисто взявся за підготовку бійців з активістів Самооборони Майдану. Ці добровольці, багато з яких не мали військового досвіду, під його керівництвом перетворилися на боєздатну силу. Кульчицький не лише тренував бійців, а й жив разом із ними в польових умовах, ділив солдатську їжу, а подекуди й сам готував для них.

Генерал мав за мету не лише навчити бійців воювати, а й зберегти їхні життя. Під його командуванням батальйон брав участь у бойових операціях на Донеччині, зокрема в районі Слов’янська, де розгорталися запеклі бої в межах Антитерористичної операції.

Бійці поважали Кульчицького не просто як командувача, а як справжнього побратима. Він не ховався у штабах, а йшов разом із солдатами в найгарячіші точки. Так було і 29 травня 2014 року…

Указом Президента України від 20 червня 2014 року № 544/2014 за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України, генерал-майору Сергію Кульчицькому присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно).

Указом Президента України від 20 червня 2014 року № 543/2014 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу, було нагороджено орденом «За мужність» І ступеня:

Петра Безпалька (посмертно) - старшого лейтенанта міліції, заступника командира взводу;
Валентина Білошкурського (посмертно) - прапорщика, інструктора-кулеметника взводу вогневої підтримки військової частини 3028;
Сергія Бульдовича (посмертно) - полковника, заступника командира військової частини 2269 з льотної підготовки, командира екіпажу Мі-8МТ;
Сергія Кравченка (посмертно) - капітана, старшого бортового техніка-інструктора ескадрильї військової частини 2269;
Віталія Куриловича (посмертно) - майора, начальника групи бойової підготовки військової частини 3024;
Володимира Лисенчука (посмертно) - прапорщика міліції;
Віктора Ліпського (посмертно) - прапорщика, інструктора-кулеметника взводу вогневої підтримки військової частини 3028;
Петра Остап’юка (посмертно) - старшину міліції;
Василя Семанюка (посмертно) - старшого лейтенанта міліції, інспектора-чергового;
Володимира Шарабуряка (посмертно) - старшого прапорщика міліції, командира відділення;
Віктора Яков’яка (посмертно) - старшого сержанта міліції.