2 березня 1918 р. підрозділи українського війська увійшли у звільнену від більшовиків столицю Української Народної Республіки, Київ

На початку лютого 1918 р., під натиском більшовицьких армій, підрозділи Армії УНР полишили Лівобережну Україну та власну столицю – Київ. Поразки на фронті супроводжувалися загальною деморалізацією війська та проблемами з більшовицьким наступом у запіллі, на Волині. Попри такий стан речей, українське командування було рішуче налаштоване щодо продовження боротьби. 9-10 лютого, в селі Гнатівка, поблизу Києва, всі підрозділи армії було реорганізовано і перетворено в регулярні відділи під командуванням досвідчених офіцерів. З’єднання формувалися за рахунок добровольців та були позбавлені партійної агітації.

Попри малу чисельність (від півтори до трьох тисяч бійців), завдяки своїй згуртованості та дисципліні українське військо змогло зупинити більшовицькі армії в районі Житомира, Сарн та Коростеня, а з наступом союзних військ Центральних держав розпочало власну операцію. 26 лютого було взято ключовий залізничний вузол на шляху до Києва – Бердичів, а в останніх числах місяця в районі Ірпеня завдано поразки більшовицьким військам під командуванням грузинського кавалериста-дезертира Васо Кіквідзе.

1 березня, під натиском українських та німецьких з’єднань, більшовики відступили на лівий берег Дніпра, в район Дарниці. Полишаючи Київ, червоні війська здійснили грабунок міських фінансових установ (зокрема, Державного банку) та святинь (Софійського собору та Феофанівського монастиря). Постраждали і місцеві жителі, майно котрих було реквізоване.

Місцева влада (Міська Дума) намагалися стабілізувати ситуацію. У Києві була сформована Комісія з охорони порядку та безпеки. Лад стерегли як збройні відділи Вільного козацтва, так і представники будинкових комітетів та національні загони самооборони грузинського та вірменського військових комісаріатів.

По вступі українського війська у місто 2 березня 1918 р., Осібним комендантом Києва був призначений командувач Окремого Запорізького загону, Костянтин Прісовський. При ньому діяла низка комісій, котрі розслідували злочинні акти більшовиків (зокрема, «дослідча комісія» у справах єврейських погромів).

Тоді ж на Софійській площі відбувся парад з’єднань Армії УНР. Після загальної молитви та промов військових та політичних керівників почалася урочиста хода підрозділів Окремого Запорізького загону, куреня Січових Стрільців та Гайдамацького Коша Слобідської України. Піхоту супроводжувала кіннота, артилерія та панцирні авто. Авіація союзників здійснювала повітряний супровід дефіляди. Особливу увагу публіки привернули полонені більшовики, котрі крокували разом з українським військом: «Одна батарея веде за собою групу полонених большевиків, мов римляни під час своїх тріумфів. Ідуть, похиливши голови, – кілька обідраних солдатів, пара матросів, якийсь в цивільному».

Звільнення Києва стало героїчною сторінкою історії українського війська та продемонструвало життєздатність місцевого державного проекту. Водночас, події в місті стали наочним прикладом жорстокості та невігластва «східного» окупанта.